Прямо в кишеню олігарху: як топ-чиновник Мінекономіки Єгор Перелигін одразу після відставки побіг на зарплату до Геннадія Буткевича

Українська державна машина вкотре демонструє абсолютну зневагу до антикорупційного законодавства, коли йдеться про інтереси великих олігархів. Колишній заступник міністра економіки з питань надрокористування Єгор Перелигін відзначився зухвалим трансфером: лише за кілька днів після звільнення з міністерського крісла він влаштувався на роботу до структур мільярдера-надрокористувача Геннадія Буткевича.

Цей перехід не просто порушує базові норми закону — він оголює всю цинічну систему «подяк» за раніше прийняті державні рішення, де мільйонні інвестиції, американські фонди та державні ліцензії слугують лише інструментами для збагачення обраних.

Міністерський «карантин» для обраних: як плюнути на ст. 26 Закону

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про запобігання корупції», топ-чиновникам категорично заборонено впродовж року після звільнення обіймати посади в приватних компаніях, щодо яких вони здійснювали нагляд, контроль або приймали рішення на державній службі. Цей «карантин» створений саме для того, щоб унеможливити ситуацію, коли чиновник спочатку роздає ліцензії чи заплющує очі на порушення олігарха, а потім іде до нього за теплим місцем і високою зарплатою.

Проте Єгор Перелигін вирішив показати українському чиновництву, що на ці обмеження можна просто «забити». Його перехід до бізнесу власника АТБ та скандальних надрових компаній Геннадія Буткевича відбувся миттєво. Як зазначають юристи Центру протидії корупції, аби розірвати подібні контракти через суд, НАЗК має зафіксувати прямий зв’язок між рішеннями чиновника та його новим роботодавцем — і такі докази є більш ніж очевидними.

Мільйони з американського фонду URIF під родовища Буткевича

Особливої пікантності ситуації додає те, чим Перелигін займався останнім часом на державній службі. Окрім посади в Мінекономіки, він входив до числа уповноважених представників України в Американсько-українському інвестфонді відбудови (URIF) — структурі, створеній у рамках скандальної «угоди про надра».

За даними розслідувань, за час річного перебування Перелигіна в цьому Фонді українська та американська сторони напрацювали перші проєкти. І дивним збігом обставин першими стали саме 30 мільйонів доларів інвестицій у родовища… Геннадія Буткевича. 15 жовтня компанія BGV Group Management гучно відзвітувала, що фонд URIF погодив створення платформи для розвитку критичних мінералів (зокрема берилію і цирконію) — саме тих рідкісноземельних елементів, ліцензії на видобуток яких сконцентрував у своїх руках Буткевич.

А вже за кілька днів архітектор цих рішень чомусь опиняється на приватній зарплаті в структурах того ж таки Буткевича.

Залізобетонні докази: як держава голосувала в інтересах олігарха

Сховати кінці у воду у цій справі не вийде, адже попередні рішення чиновника задокументовані профільними медіа. Зокрема, профільне видання Nadra.info зафіксувало пряме голосування заступника міністра Перелигіна у складі Міжвідомчої комісії з організації укладення та виконання угод про розподіл продукції. Тоді він підтримував рішення в інтересах компанії ТОВ «Атомні енергетичні системи України» — структури, яка належить Геннадію Буткевичу (разом із міноритарними партнерами на кшталт Олександра Настенка та родини одіозних народних депутатів).

Сам Геннадій Буткевич, який володіє мережею супермаркетів АТБ, численними надровими активами, будівельними компаніями, футбольним клубом «Полісся» та веде бізнес-партнерство з відомими мільйонерами, вкотре довів: для олігархів «купити» держслужбовця — це звичайна бізнес-операція.

Ба більше, після відходу Перелигіна з URIF Кабмін ухвалив ще одне вельми сумнівне кадр-рішення, призначивши уповноваженою уряду при Фонді Юлію Свириденко, яка на той момент уже не мала жодного стосунку до держслужби, обіймаючи посаду проректора в приватній Київській школі економіки.

Цей кейс стає яскравим тестом для НАЗК та правоохоронних органів. Якщо очевидне порушення антикорупційного законодавства та прямий перехід топ-чиновника з міністерського крісла до олігарха, чиїми інтересами він опікувався, знову залишиться без реакції — це остаточно поховає будь-які ілюзії щодо прозорості реформ та захисту державних інтересів в Україні.